формат — з поясненнями
До якої традиції належить Revue Sabat
Варшава мала власну низку ревю-театрів задовго до Sabat — традицію щовечірніх номерів, швидких перевтілень і штатних авторів, що тягнулася крізь міжвоєнні роки.
Перевірити наявність ↗Два театри, що передували Sabat
| Театр | Роки діяльності | Відомий завдяки |
|---|---|---|
| Qui pro quo | 1919-1931 | Найвідоміше міжвоєнне ревю-кабаре Варшави, серед авторів якого — Юліан Тувім і Маріан Гемар |
| Perskie Oko / Morskie Oko | З 1925 року, закрито у 1933 році | Відокремлений театр, заснований після розколу з керівництвом Qui pro quo |
Qui pro quo — театр, який задавав тон
Qui pro quo відкрився 4 квітня 1919 року в підвалі галереї Люксембурга на вулиці Сенаторській. Його заснували Болеслав Лешек Пшилуцький, Тадеуш Собоцький та Ізидор Вайсблат, а художню частину очолив композитор і письменник Єжи Боцковський. Театр працював до 1931 року і став взірцем для варшавського ревю — щовечірньої програми зі скетчів, пісень і танцювальних номерів, а не окремої вистави.
Автори, які стояли за номерами
Серед штатних авторів Qui pro quo були Юліан Тувім, Маріан Гемар, Конрад Том і Єжи Юрандот — імена, що вийшли далеко за межі театру й увійшли до польської популярної пісні та гумористичного письма загалом. Ревю такого типу жило або вмирало залежно від постійного припливу свіжого матеріалу, тиждень за тижнем, і саме тому письменницький талант у штаті був не менш важливим, ніж виконавці на сцені.
Виконавці, які тут зросли
Зуля Погожельська, Ганка Ордонувна, Міра Зиміньська, Адольф Димша, Еуґеніуш Бодо та Казимеж Круковський починали або розбудовували свою кар'єру в Qui pro quo — кілька з них згодом досягли значного успіху в польському кіно та кабаре поза межами цієї сцени.
Театр-суперник: Morskie Oko
У вересні 1925 року група акторів відокремилася від керівництва Qui pro quo і заснувала театр-суперник, спочатку названий Perskie Oko, а незабаром перейменований на Morskie Oko, пов'язаний із письменником і продюсером Анджеєм Властом. Він працював до 1933 року — коротше за Qui pro quo, але це доводить, що у міжвоєнні роки Варшава могла утримувати більше ніж одну сцену ревю одночасно.
Формат, побудований на плинності
Спільним для обох театрів була радше структура, ніж сюжет: вечір, побудований з низки коротших номерів — пісень, скетчів, танцювальних сцен — які оновлювалися на постійній основі, а не ставилися як єдина незмінна вистава на тривалий прокат. Таку саму базову форму має й власне ревю Сабата, десятиліття потому і в іншій будівлі, навіть якщо конкретні автори й виконавці не мають прямого зв'язку з жодним із цих театрів.
Місце Сабата
Сабат не заявляє про прямий інституційний спадок від Qui pro quo чи Morskie Oko — обидва закрилися ще в середині 1930-х, задовго до відкриття Сабата на початку 2000-х. Спільним із ними є сам формат: танцюристи, співаки й музиканти у послідовності номерів, поставлених для публіки, що сидить за столиками, а не рядами, — традиція, яку Варшава значною мірою втратила після міжвоєнних років і яку Сабат є одним із небагатьох закладів у Польщі, що досі ставить щовечора.